среда, 3 декабря 2014 г.

Відлуння десятиліть

 Коли помер поет, у високих компартійних стінах три дні узгоджувалися тексти некрологів, які мали з'явитися в пресі. Практично викреслювалося все, що стосувалося гідної оцінки його творчості. А його ж поезія, за словами Олеся Гончара, вийшла із самих глибин народного життя. З мудрості народу, з горя його і його звитяжної боротьби виспівана вона. Звідси цей дух непоборний, яким вона пройнята, звідси та розпашіла пристрасть, яка буяє в ній...
    Та перелицьованих сталіністів вогнем пекло Симоненкове:
Де зараз ви, кати мого народу?
Де велич ваша, сила ваша де?
На ясні зорі і на тихі води
Вже чорна ваша злоба не впаде.
    І вони робили свою безчесну справу не тільки з некрологами. Радянська цензура ганебно спотворювала окремі поезії Василя Симоненка, а десять з них взагалі були заборонені в Україні. Навіть передчасна смерть поета довгий час була загадкою. Тепер відомо: причини смерті залишилися в лінійному відділенні міліції міста Сміли, де «доблесні» стражі порядку садистськими побоями прирекли поета на мученицьке вмирання.
    Народився Василь Андрійович Симоненко 8 січня 1935 року в глухому селі Біївці Лубенського району на Полтавщині в сім'ї колгоспника. Рано залишився без батька. Після закінчення 1952 року середньої школи вчився на факультеті журналістики Київського університету. Працював у редакціях газет «Молодь Черкащини», «Черкаська правда», власним кореспондентом «Робітничої газети».
    Оце і вся біографія поета. Проте змістом і покликанням його життя була Поезія! Уже перше обговорення віршів у літературній студії університету, перші публікації в періодиці стали провісниками того, що в українську літературу прийшов Майстер неординарного таланту. Тодішня критика одразу завважила в його поезії високі громадянські мотиви, осяяні благородністю власних душевних поривань, незвичайною інтелектуальною напругою.
    Любов до Батьківщини - чи не найвищий акорд у всій поезії Василя Симоненка. Це потвердила і перша збірка віршів «Тиша і грім», яка побачила світ 1962 року. Вона стала живильним явищем у тодішньому суспільному житті України, новим художнім поглядом на дійсність, розуміння сутності людини, гармонії її буття. «Тиша і грім» - єдина книга, що вийшла друком за життя поета. Вже після смерті його ім'я швидко оповилося підлими вигадками й злісними намовами. І тільки завдяки неймовірним зусиллям друзів читач все-таки дістав змогу одержати Симоненкові «Земне тяжіння» (1964), збірку новел «Вино з троянд» (1965), «Поезії» (1966), книжки «Избранная лирика» (1968), «Лебеді материнства» (1981), том вибраних поезій (1985) та дві книжки для дітей.
    Помер Василь Симоненко 14 грудня 1963 року.
    Творча спадщина Василя Симоненка удостоєна Національної премії України імені Т.Г. Шевченка.




На початок
ЛЕБЕДІ МАТЕРИНСТВА

Мріють крилами з туману лебеді рожеві,
Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.

Заглядає в шибку казка сивими очима,
Материнська добра ласка в неї за плечима.

Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати,
Не пущу тебе колиску синову гойдати.

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,
Опустіться, тихі зорі, синові під вії.

Темряву тривожили криками півні,
Танцювали лебеді в хаті на стіні,

Лопотіли крилами і рожевим пір'ям,
Лоскотали марево золотим сузір'ям.

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспані тривоги.

У хмільні смеркання мавки чорноброві
Ждатимуть твоєї ніжності й любові.

Будуть тебе кликать у сади зелені
Хлопців чорночубих диво-наречені.

Можеш вибирати друзів і дружину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.

За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.

І якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі.

Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
    


На початок

УКРАЇНІ

Коли крізь розпач випнуться надії
І загудуть на вітрі степовім,
Я тоді твоїм ім'ям радію
І сумую іменем твоїм.

Коли грозує далеч неокрая
У передгроззі дикім і німім,
Я твоїм ім'ям благословляю,
Проклинаю іменем твоїм.

Коли мечами злоба небо крає
І крушить твою вроду вікову,
Я тоді з твоїм ім'ям вмираю
І в твоєму імені живу!
 

"У душі моїй..."

У  душі  моїй  -
Місця  немає  туманам.
У  душі  моїй  -
Сонце  червоне  буя,
І  регоче,  й  гримить
Голубим  океаном
Нерозтрачена  радість  моя.

У  душі  моїй  -
Шторми  і  грізні  прибої,
І  тривога,
Мов  хмара  грозова,
Встає.
Я  вродливий  з  тобою,
Розумний  з  тобою,
У  тобі  -  моя  ніжність
І  серце  моє.

Облягли  нас  тумани.
У  їхньому  клоччі
Піднімаються  сумніви,
Мов  комиші.
Ти  не  бійся  дивитись
В  мої  розтрижені  очі,
Очі  -  
Вікна  моєї  душі. Симоненко Василь